А коли Ви звіряли зір? (Про цінності істинні та хибні)

Ця історія сталася з хлопчиком, який страждав на короткозорість.
Він жив у маленькому містечку, на непримітній вулиці, в сіренькому будинку з батьками, старезною черепахою та безліччю мрій, які він розкладав в кольорові саморобні коробки.
Він сприймав світ частково, лише те, що бачив. Але десь внутрішньо відчував велич світу, підсвідомо розумів: те, що його оточує - не все. Хлопчик був шалено сором'язливим, тому не знав, як пояснити рідним різницю між своїми внутрішніми та візуальними відчуттями. Батьки не бачили проблеми, тому дуже часто чули не Дивного сина, а те, що казали про нього жителі містечка.
Відчуття людей стосовно хлопчика були неоднозначними. Часто його називали неправильним, не зовсім нормальним. Люди навколо не розуміли, чого він не бачить банальних речей, чому не такий як однолітки. Інші називали відлюдькуватим. Вчителі сварили за те, що "ловить Ґав" на геометрії, фізиці та хімії. Сусіди засуджували за те, що має свою думку і говорить правду навіть тоді, коли вона зовсім недоречна.
Коли прийшов час обирати професію, яка приносить стабільний дохід, батьківські побажання розподілилися між інженером-конструктором з дизайну мікросхем та фінансовим аналітиком.
Хлопцю надали право вибору із сталої альтернативи та тиждень на обдумування.
Сів він на край ліжка, рука автоматично потягнулася до коробки з синіми мріями. Запитав хлопець коробку: "Що ж мені тепер робити?" - понишпорив в ній і витягнув записку. Розгорнув папірець, підніс до лампи та пошепки прочитав: "Можеш нічого не робити, продовжувати жити, робити, думати так само, як зараз та отримувати в результаті те саме. А можеш починати розуміти, що є інший шлях". Хлопчина зовсім розгубився і знесилений ліг спати.
Вранці він прийняв асоціальне рішення - вдягнув наплічник, взяв з полиці коробку з синіми мріями і пішов повз сусідські вулиці шукати Дивний шлях.

Без карти проїзду, без планів на життя, але з вірою у правильність вчинку.
Йшов через ліс у повній тиші, забув про час та відстані. Аж тут почув як гукає його сова.
Здивувала хлопця не здатність птаха розмовляти, здивував дивний аксесуар, закладений за вуха. "Що це за дивний предмет?" - поцікавився він у сови.
Сова уважно подивилася на гостя та відповіла неспішно: "Не існує в світі нічого дивного, жодних див - є певна ступінь знань," - підлетіла, сіла на плече, витягла з-за вух свої "дивні"окуляри і одягнула їх на хлопця. Побачивши Світ крізь совині окуляри, хлопець не втримався, сів на траву і зрозумів, що має нескінчену кількість запитань до птаха.

 Але не встиг він про це подумати, як сова почала перша: "За допомогою окулярів ти побачив те, що було невидиме раніше. Тільки тепер ти знаєш, що не міг фізично бачити більше. Але і це не все, бо дивишся на світ ти моїми очима. Чи казав ти комусь раніше, що мав би бачити по-іншому? Що казали в батьківській сім'ї на рахунок зору? Чого пішов в ліс? Чого не обрав професію? Що підказали відчуття?" Питання не закінчувались, але сова знала, що почути відповідь в цьому процесі не настільки важливо, важливо те, що хлопець зараз усвідомлював свої, раніше незбагнені речі.
На останок мудрий птах сказав: "Запам'ятай, істинний Шлях ти знайдеш тоді, коли зрозумієш, що рух у вірному напрямку завжди потребує зусиль волі, проходження крізь страх, віри у власні сили, ігнорування негативного досвіду людей, що оточують. Хибний же шлях сам по собі привабливий, швидкий, без особливих зусиль з твого боку; потрібна лише твоя мовчазна згода, щоб цінності цього шляху за деякий час стали твоїм світоглядом, де ментальна гармонія витіснить голос серця. А тепер іди, вмій сумніватися і знай, що в кінці ти знайдеш Подарунок, який дасть можливість зрозуміти, що ти знайшов те, що шукав."
Ходив хлопець стежками між дерев, звірів, людей в пошуках розуміння. Ходив, піддаючи кожне почуте твердження внутрішнім сумнівам, прислуховувався до власних відчуттів, питав себе чи вони дійсно правдиві, чи ілюзорні? Адже пам'ятав, що тільки всередині людини існує поділ між істинним та хибним, зовні ж це просто грані однієї реальності.

І чим далі він йшов, тим більш радісними ставали буденні дні. Він ділився набутим досвідом із зустрічними незнайомцями, взамін отримував чужі історії, які складав в ту саму коробку із синіми мріями.
Одного разу науковець, якому Мудрий чоловік допоміг віднайти дорогу, подивися на його пташині окуляри, усміхнувся і приніс в дар спеціальні лінзи зі словами: "До них треба звикнути. Одягання супроводжується неприємними відчуттями. Період звикання займе деякий час. Але гарантую, що вони якісно змінять Ваше життя."
Чоловік розумів, що не дізнається, поки не спробує, тому зробив зусилля і одягнув Свої лінзи. І перестав порівнювати. І почув нарешті себе. І збагнув, чого все життя плив проти течії. І усвідомив власну Унікальність. І відчув, що немає потреби шукати той дивний шлях, бо мандри, людські долі, уроки життя на кожному кроці, внутрішні метаморфози та допомога випадковим супутникам і був той самий Шлях.